Хочете повернутися назад чи, навпаки, познайомитися з життям в 90-х роках - запрошуємо на відкриття виставки відомого фотохудожника з Полтави - Едуарда Странадко.

Вхід вільний!

Фотографія володіє спроможністю переносити нас у свiт минулого. І вже нібито дивлячись звідти, ми ще раз переосмислюємо зображення, що висять у рамках на стіні. Тут розчинилася у глянці срібна тиша березового гаю і чутно, як по дереву сповзають краплi прозорого соку. Сонячна курява перетворює у марево міські квартали, розчиняється в очах та посмішках випадкових перехожих, осiдає на карнизах будинків, тане легкою хмаркою тютюнового диму. Мідним листям вкритi дорiжки спорожнiлого парку і, здається, що його алеями бродять чорно-білі сни...

Загальновідомо, що фотографія з перших десятиліть свого існування відкривала та розвивала працями своїх талановитих пiонерiв власну естетику та поетику, не тiльки йшла шляхом перетворення на самостiйне мистецтво, але й впливала на iншi сфери художньої культури.
На початку сторiччя широкого розповсюдження набув, так званий, фотоiмпресiонiзм, якому притаманне використання м'якомалюючої оптики, яка розмиває контури предметiв, перетворює об'єкти на туманнi розпливчастi тiла. Такою розпливчастiстю кадри фотоiмпресiонiстiв перегукуються з iмпресiонiзмом малярства. В їхнiх роботах предмети, здебiльшого ледве проступають, нiбито ще не викристалiзувавшись iз нiжного й густого серпанку, що заливає зображувану площину. До фотоiмпресiонiзму повнiстю вiдносяться слова Флоренського про iмпресiонiзм мальовничий, що в ньому "цiлковито знесилила оболонка" предметiв, внаслiдок чого "речi розтягуються у просторi немов серпанковi марева" i "речова їхня начинка... розповсюджується по всiй площинi полотна".
В роботах українця Едуарда Странадка головний процес - тонування готових вiдбиткiв у розчинi. Пiдбiр тону безпомилково гармонує у нього iз фактурою в кадрi та емоцiйним станом. Странадко мрiйливий та лiричний. Що для нього реальнiсть? Зупинити сонячне свiтло, спiймати подих, плин часу... Фотокадри залитi свiтлом, ви бачите як все охоплено, промите та оживлене ослiплюючим сонячним "вiтром". На знiмках - не "люди", не "пейзажi", на знiмках - повiтря, крiзь яке мерехтить та тремтить реальнiсть; якийсь атмосферний порив, котрим люди, будiвлi та краєвиди пiднятi в ейфорiю чи то сну, чи то захоплення, чи то марення...